Експрес-наречений

СЕРГІЙ ЛУЧКАНИН “ОГОЛЕНІ СТРУНИ РОМАНУ ВАСИЛЯ КУЗАНА”

СЕРГІЙ ЛУЧКАНИН “ОГОЛЕНІ СТРУНИ РОМАНУ ВАСИЛЯ КУЗАНА”

 

СЕРГІЙ ЛУЧКАНИН "ОГОЛЕНІ СТРУНИ РОМАНУ ВАСИЛЯ КУЗАНА"Genus irritabile vatum “Вразливе плем’я поетів” – писав безсмертний Горацій. Адже письменники як творці дуже чутливі до хвали, слави, до успіхів конкурентів, через те їхні твори сприймаються особливо дискусійно.

Нещодавно випало прочитати роман «Експрес-наречений» Василя Кузана, до цього часу відомого мені передусім як талановитого поета-пісняра, автора понад сотні текстів пісень, які виконують народні артисти України Валентина Степова, Іван попович, Степан Ґіґа та інші. З перших сторінок твору мені пригадувалися вірші Олесі Мудрак, передусім з її збірки «Оголена самотність», на вихід якої я зі своєю матірʼю Ольгою Страшенко вже відгукувався невеличкою заміткою в «Літературній Україні» понад десять років тому. Можу повторитися, що при читанні подібного в уяві часом спливають куплети українських сороміцьких пісень, часто – доволі вдатних, у них практично немає нецензурних слів (до речі, як і в романі Василя Кузана чи в поезіях Олесі Мудрак), у них еротичне почуття вдягнене в шати народного гумору, метафор і блискучих порівнянь. Це, так би мовити, народне ренесансне раблезіанство, яке вирує, зокрема, в «Енеїді» Івана Котляревського. Щось є від Рабле та його «еротичних вольностей» і у Василя Кузана, особливо – на початку роману. Це – і змалювання різних сцен «із полуничкою» напередодні чи під час сільського весілля, це і «пригоди» дільничого міліціонера чи гульвіси-викладача та його молоденьких студенток… Іноді подібні «еротико-сексуальні картини» викликали певний смуток – невже так низько впав «моральний закон» народу, за що так уболіває патріарх нашої літератури Юрій Мушкетик? «Тепер важко знайти таку, яка невагітною віддається», − розмірковує одна з героїнь роману…

Однак цей роман не став би помітним мистецьким явищем, якби обмежувався лише подібними «картинками» про все те потаємне, що зовсім недавно було за межами дозволеного (от і лоскочуться людські нерви). Роман виграє тим, що в ньому розповіді про окремих закарпатських українців, таких собі «Кайдашенків сьогодні» (постійні сімейні баталії вічні, бо ecce homo «це – людина»), вплетено в роздуми щодо загальнодержавних проблем соціуму, взаємин між людьми, ролі літератури і мистецтва в суспільстві. Саме таким має бути справжній художній твір, він має «пекти і гріти», а не «опускати» читача, чи, навпаки, подавати ідилію «безконфліктності», чим часто грішила українська радянська література. Саме таким «індивідуально-панорамним» був хрестоматійно відомий психологічний роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», у якому історія падіння Чіпки впліталася в широке панорамне коло історії закріпачення українських селян російським царатом. Можна навести вдалі приклади і з сучасної літератури – романи «Обірвані струни» і «Чорний бумер» Василя Фольварочного, «Шлюб із кухлем пільзенського пива» Лесі Степовички, які торкаються найрізноманітніших проблем сучасності (крізь призму індивідуально типізованих персонажів) – стосунків влади і митців, кризою творчих спілок, проблем заробітчанства і шлюбів з іноземцями… У Романі Василя Кузана раз по раз зринають картини «бандитських 90-х» (коли «чоловіка можуть убити і ніхто не прийде на допомогу), злиденності й безпросвітництва, важких буднів українських заробітчан, політичної зневіри (до якої причетний, як зазначено в романі, і третій Президент України) й суспільної апатії, фінансового зашморгу: «Ще їм кредита не вистачало. Залізуть у яму, потім їх і матір Божа не врятує. Ще й будинок забрати можуть. Це ж такі проценти, що лише олігархи можуть собі дозволити кредити».

У романі порушено й мистецькі проблеми сучасного безкультурʼя, засилля попси чи «імітації співу» «хитрого розпусного товстого кота» (на кого саме натякає автор – хай побачить читач, гортаючи сторінки роману). Водночас запамʼятовується сцена, як проникливо, щиро, душевно дівчата спонтанно виконують народні пісні, які своїм ніжним щемом змушують обличчя дівчат світліти, наповнюватися духовністю. Справді, artes molliunt mores «мистецтва помʼякшують характери». Ось вона, справжня сила мистецтва! «Пісня має здатність робити людей щирими і відкритими, вразливими і беззахисними, дозволяє бачити у тих, хто співає з тобою не просто рідну душу, а душу, яка відчуває в цей момент те ж саме, що і ти», − зазначає автор. Коли я слухаю пісні у виконанні Дмитра Гнатюка й Анатолія Мокренка, Івана Паторжинського й Миколи Кондратюка, Анатолія Соловʼяненка й Івана Козловського, то ніби виростають крила, хочеться й самому творити щось величне – «на віки»!

Читаючи рядки роману (як і вірші Олесі Мудрак), згадуєш і те, що в давньогрецькій міфології бог кохання Ерос був одним із найдавніших богів і вважався однією з першооснов (разом із Хаосом, Геєю, Тартаром), що сприяла розвиткові й улагодженню Всесвіту з Хаосу, важливою єднальною силою світу. Засновник наукового вивчення історії античного мистецтва, видатний німецький учений XVIII ст. Йоганн Йоахім Вінкельман указував, що те, що його сучасникам (додамо, що й нашим людям!) здається ідеалом, те  в давніх греків було природним. Вони були досконалими й красивими, тому й мистецтво в них було майстерним і благодатним. Сучасні люди, твердив Вінкельман, не можуть бути такими зразковими, як стародавні греки, тому їм слід імітувати останніх: “Єдиний шлях для нас зробитися великими і, якщо можливо, незрівнянними – це наслідування античності”. Цим шляхом, говорить він, ішли Мікеланджело, Рафаель, Пуссен, їхні творіння буяють красою людських почуттів. Знавці й наслідувачі грецьких творів знаходили в їхніх ідеальних творіннях не лише найпрекраснішу натуру, але й більше, ніж натуру, а саме – певну ідеальну її красу, яка, як навчає нас один зі стародавніх тлумачів Платона, створюється з образів, накреслених розумом. У подальшому Вінкельман намагався конкретизувати своє розуміння краси. У цьому зв’язку він ставить питання про ідеал людини і знаходить його у Стародавній Греції, де так розквітла вишукана еротична поезія. Яку заборонило середньовіччя, та вона відродилася, немов священна птаха єгиптян фенікс, у Ренесансі, яку забороняли за радянських часів (досі памʼятаю зі шкільних підручників радянської доби – інтимна лірика – це щось таке… «занепадницьке», втеча від реальності), але яка вибухнула (часто найгіршим чином!) за нашого демократичного часу. Про це думається, читаючи про селюків-закарпатців із рідного авторові села Довгого, які до природи ближчі, а «природа – то все!»

Знову й знову над читанням роману згадувалася античність, де закоханість у красу тіла і природи людини яскраво передає поезія Сапфо – її ім’я на сьогодні, на щастя, вже майже очищене від наклепів і бруду: «Ерос мене знов мучить виснажливий, Гіркотно-сладісний непереможний змій» (Переклад Н. Пащенко). Здорове тілесне кохання описували Анакреонт й Івік, поети-олександрійці, Овідій (“Наука кохання”, “Любовні елегії”), середньовічні поети-ваганти (відома поезія “Virgo dum florebam” “Я скромною дівчинкою була”, до речі, опублікована ще одним славетним закарпатцем Іваном Мегелою у своїй монографії «У світлі вічних образів», 2006 рік). Через те проза Василя Кузана по-своєму не нова, має античні (згадаємо еротичний роман Лонга «Дафніс і Хлоя»), ренесансні й сучасні паралелі, але, водночас доволі оригінальна, бо тема ця вічна.

Твір виграє помірним уживанням закарпатських діалектизмів, які надають йому специфічного колориту, місцевих топонімів (село Довге) й антропонімів (Німчук, до речі, видатний мовознавець сучасності Василь Німчук народився і похований саме в селі Довгому; Тетяна Кузан та ін.)

Роман примушує замислитися, як розібратися, за висловом автора, у «життєвому гамбіті» сучасності, на відміну від гамбіту на шахівниці. Водночас, як на мене, не варто «пілікати» тільки на одній струні ницих людських інстинктів, писати не тільки «про це» (за Маяковським), бо творчість має звучати на всіх розмаїтих струнах мистецтва. Такому різнобарвному й талановитому письменникові сучасності як Василь Кузан це під силу.

 

Сергій Лучканин,

доктор філологічних наук, доцент, професор КНУ імені Тараса Шевченка,

член Національної спілки письменників України

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: